Європейський Союз вже сьогодні змінює підходи до того, як працює аграрний сектор. Час «субсидій всім» закінчується. Починається пошук ефективних проєктів та зменшення залежності від Китаю та інших держав. Для України це – можливість. Ми можемо перетворитися з конкурента в партнера  ЄС. Але спершу потрібно подолати власні виклики – демографічну кризу, нестачу робочої сили та необхідність забезпечити прозорі правила для інвесторів. Як зробити український агросектор частиною європейського ринку і водночас дати поштовх відродженню сільських територій?

У новому епізоді нашого подкасту спілкуємося з координаторкою аграрного напряму UAFP Ольга Трофімцева та директором і засновником Alfagro, регіональним менеджером Elicit Plant Ukraine Жераром де ля Салем. Розмову модерує співзасновник Ukraine Facility Platform Роман Вибрановський.

Запрошуємо до перегляду за посиланням у коментарях, а нижче – кілька ключових тез з розмови.

  • Франція стикається з хвилею виходу фермерів на пенсію, тоді як Україна втрачає людей через війну та міграцію. Першочерговим завданням для України стає повернення власних громадян і формування умов для роботи у сільській місцевості, паралельно з цим потрібно працювати і над підвищенням продуктивності робочої сили завдяки технологізації – в цій сфері Україна має потенціал зростання. Зовнішня міграція може бути лише додатковим елементом.
  • Зміна клімату вже впливає на агровиробництво ЄС. Відповідно, змінюється і регіональне розміщення виробництва тих чи інших культур. А отже, Україна може в майбутньому переходити на вирощування тих культур, умови для яких ставатимуть непридатними в інших країнах ЄС. При цьому, важливо вже зараз налагоджувати співпрацю з метою  сталого землеробства до умов України (наприклад, південних областей із дефіцитом опадів).
  • Господарства розміром 300-800 га, які для України є дрібними, а для ЄС – радше середніми або великими, можуть стати основою розвитку українського села. Їхня сила у зв’язку з місцевими громадами: такі фермери працюють на своїй землі, створюють робочі місця й підтримують місцеву інфраструктуру. Саме ці фермери є ключовим сегментом для європейських програм розвитку та кредитних інструментів.
  • Історичний скепсис українців до кооперативів поступово змінюється. Приклад Франції – модель CUMA, де щонайменше четверо фермерів спільно інвестують у техніку – показує, як можна вирішити не лише проблему ресурсів, а й сформувати нову культуру співпраці. Для українських дрібних виробників це шанс отримати доступ до сучасного обладнання, кредитів та інтегруватись в цивілізовані ланцюги збуту продукції.
  • Головною перешкодою для іноземних інвесторів залишаються корупція та слабкість судової системи. Без верховенства права навіть великі гравці не готові вкладати у переробку чи інфраструктуру. Окремий виклик – гострий дефіцит робочої сили, який ускладнює запуск нових виробництв. Фінансові ресурси є, але українським господарствам бракує прозорої бухгалтерії та структурованих проєктів, які європейські банки можуть підтримати.
  • Що ж до ринку землі, то модель довгострокової оренди виглядає для України більш збалансованим варіантом для залучення капіталу, і такий підхід вже працює в окремих країнах ЄС, зокрема у Польщі.
  • Українські фермери випереджають європейських у сфері технологічних рішень і точного землеробства. Саме Україна може стати експортером агротехнологій у ЄС, тоді як Європа може ділитися досвідом сталого виробництва та збереження ґрунтів.
  • Сільське господарство – потенційний драйвер реінтеграції ветеранів і розвитку жіночого підприємництва у селах. Це сприяє як економічному, так і соціальному відродженню.