Україна має інфраструктуру, правову рамку та можливості залучити капітал, щоб вже зараз втілювати ефективні енергопроєкти із збалансованим міксом технологій у громадах, а в агросекторі закривати потреби Європи у важливих позиціях – рослинних білках, амінокислотах та технічних культурах. Водночас бракує методології, алгоритмів та екосистеми, які дозволять перетворити можливості у проєкти.

В обох сферах для якісного результату потрібна співпраця громад, підприємців, іноземних інвесторів та влади. Цей підхід робить Україну партнером, який здатен закрити частину потреб країн ЄС і рухатися у напрямку стратегічних цілей.

Які ніші найбільш перспективні і привабливі, що сприяє розвитку і масштабуванню проєктів, і які перешкоди найсуттєвіші, обговорили під час конференції «Shaping Ukraine's future within the EU: from local capacities to joint architecture» 25 червня у Ґданську. Зокрема, Ukraine Facility Platform організувала і провела дві паралельні  дискусії разом із партнерами – Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft, German Agribusiness Alliance, дослідницькою організацією у сфері енергетики TNO (Нідерланди), NedZero та Агентством нідерландського бізнесу RVO.

Найкращий результат – ефективна відбува України та інтеграція в європейський економічний простір – можливий тільки внаслідок співпраці приватного бізнесу, громади та міжнародних інвесторів. При цьому роль бізнесу – співтворець і партнер, а не підрядник
Роман Вибрановський
Співзасновник Ukraine Facility Platform

В енергетиці кооперація стейкхолдерів потрібна, щоб спроєктувати оптимальний для потреб кожної громади енергомікс і побудувати потрібні потужності.

Ukraine Facility Platform представила в Ґданську результати дослідження, яке провела разом з фахівцями TNO на замовлення RVO. Ми проаналізували щонайменше 18 громад і створили універсальну методологію розвитку гібридних систем з використанням ВДЕ.

Чотири ключові етапи, перепони для розвитку і підходи до зниження ризиків ми виклали в аналітичній записці «Як перетворити енергетичні амбіції українських громад на інвестиційні проєкти».

Підприємці підтверджують ефективність запропонованих підходів. Наприклад, професійна агрегація об’єктів генерації загальною потужністю 7,6 МВт вдвічі скоротила витрати на електроенергію і вивільнила 126 млн грн на рік – без додаткових інвестицій. Для бізнесів, які втілюють енергопроєкти, важливі три аспекти: підключення до енергомереж, прозоре відведення земель під генерацію, чітко зафіксований запит від громади.

Юристи звертають увагу на політичні ризики при кооперації бізнеса і громад. Покращити ситуацію може інструмент страхування політичних ризиків (Political Risk Insurance).

Міжнародні фінансові організації наголошують: енергоринки в Україні потребують системних реформ. Також важливо, щоб норми і регуляції були передбачуваними і системними, кажуть представники громад.

Передбчуване регуляторне середовище (policies) також допомогли б розвивати перспективні проєкти в агросекторі.

Аналітики Ukraine Facility Platform визначили декілька секторів в аграрній галузі, де дефіцит ЄС збігається зі спроможностями України – у глибокій переробці білка й технічних культур.

Європа імпортує 96% соєвого шроту, понад 95% лізину і закриває 66% потреб у високопротеїновому кормі ззовні. Значна частина цих поставок йде з Китаю. Попит на альтернативний білок в ЄС до 2040 року сягне 53 млрд євро, а весь ринковий потенціал сегмента – 79 млрд євро.

Україна вже займає 32% імпорту олійних і шротів до ЄС. Українські компанії вже інвестують у виробництво соєвого білка, сульфату лізину, у переробку технічної коноплі.

І тут співпраця заради взаємної вигоди має ширший контекст. Адже перехід від сировини до глибокої переробки змінює саму рамку, в якій говорять про вступ України до ЄС: замість переговорів про поступки й перехідні періоди – розмова про виробничого партнера, який закриває конкретний дефіцит європейської економіки. Українська пропозиція не конкурує з виробниками ЄС за той самий ринок, а добудовує ланцюг, якого Європі бракує.

Європейський бізнес бачить і свій дефіцит, і спроможність України його закрити. Чому ж інвестиції не поспішають в Україну? Війна – ризик з наявними інструментами страхування, а не стоп-фактор. Справжні бар'єри лежать не там, де їх звикли шукати: 

  1. Відсутність довгострокових контрактів. Сировина і попит є, бракує переробки, а переробник не зайде без гарантованого збуту: щоб ланцюг доданої вартості склався, потрібен горизонт постачання щонайменше 5 років. Без нього проєкт лишається на папері.
  2. Регуляторне середовище. З одного боку, дозвільні процедури в ЄС можуть розтягнути старт проєкту на роки, з іншого – в Україні гармонізація законодавства під стандарти ЄС ще триває.
  3. Виробництво і збут треба запускати одночасно. Фермер не перейде на нову культуру без гарантованого покупця, а переробник не збудує завод без стабільного постачання. Без цієї звʼязки спроба триває рік-два, а після невдалого врожаю все повертається до звичних культур.

І в агросекторі, і в енергетичному напрямку можна покращити умови роботи. Але вже зараз є база для того, щоб починати втілювати інвестиційно привабливі проєкти, які укріплюватимуть економічну співпрацю України та ЄС.