Чому діючі тарифи на електроенергію – це боргова пастка? І хто врешті заплатить за борги на енергоринку? Про це – в новому епізоді подкасту UAFP.Live Ірина Прокоф'єва говорила з Олександром Візіром, координатором сектору «Енергетика та клімат» в Ukraine Facility Platform. Ця розмова – про тарифи, приховану ціну електрики і зростаючі борги на енергоринку і як це впливає на відбудову і подальший розвиток України. 

Далі – коротко про головне.

В енергетиці є незмінне правило: за все платить споживач – питання лише коли та скільки.

Штучно занижені тарифи не скасовують цю логіку, а переносять платіж у часі. По суті, ми «проїдаємо» енергетичний ресурс, побудований ще за радянських часів. А коли він вичерпається – заплатити доведеться значно дорожче. 

«Завтра атомна електростанція перестане працювати і запуститься якась нова генерація на газі, який значно дорожчий, чи на якійсь іншій технології. Відповідно, кіловат такої енергії буде коштувати дорожче, і за це буде платити той, хто буде жити в той період часу. Ми робимо себе біднішими зараз, і робимо біднішими наших дітей. Ми вибираємо дешево виключно для себе – і дуже ілюзорно дешево»
Олександр Візір
координатор сектору «Енергетика та клімат» Ukraine Facility Platform

Дешева електроенергія «для всіх» – це не соціальна справедливість. Власник будинку з басейном і бабуся в однокімнатній квартирі платять однакову ціну за кіловат. Справедливість – це адресна підтримка тим, хто її потребує, а не субсидований тариф для всіх підряд.

«Енергоатом» виробляє близько половини електроенергії в країні – і це само по собі створює ринкову проблему. Один гравець з таким обсягом товару об'єктивно впливає на ціноутворення. Паралельно «Енергоатом» несе соціальну функцію: формально саме він покриває різницю між ринковою ціною і субсидованим тарифом для населення. Щоб це робити – йому потрібні гроші. А гроші він отримує, продаючи електроенергію на ринку дорого. Чи є це справедливим ціноутворенням – питання, яке мав би вирішувати незалежний енергетичний регулятор. 

Борги на енергоринку «всіх перед усіма» вже перевищують 100 млрд грн. Одна з ключових причин їх накопичення: підприємства критичної інфраструктури не платять за електроенергію.

Боргова проблема – це пряме гальмо для розвитку нової генерації.

Нові проєкти будуються переважно «в позаринковий спосіб» – напряму для конкретного споживача, а не на загальний ринок. Іноземні інвестори, які могли б фінансувати будівництво, не розуміють, як працювати в системі, де оплата повертається щонайменше через рік. Без вирішення боргової проблеми говорити про інвестиційний бум в українській енергетиці не вийде.

Уряд береться за врегулювання боргів через спецрахунки. Механізм простий: боржник відкриває спеціальний рахунок з обмеженим режимом використання, і платежі, що надходять, автоматично розподіляються між кредиторами за встановленим алгоритмом. Це не дозволяє накопичувати нові борги. Але для того, щоб система справді запрацювала, потрібне інше: чіткий зв'язок між рішенням «не відключати» і відповідальністю того, хто це рішення прийняв. Без стимулу платити – механізм не змінить логіку.

Газова залежність від Росії – пройдений урок, але який ми ще не засвоїли. Борги за газ віддавали літаками. «Харківські угоди», продовження перебування Чорноморського флоту РФ в Україні – теж ціна «дешевого» газу. Енергетична пастка працює за тією самою логікою і, якщо не змінити логіку, може коштувати не менше.