Чому потрібна нова модель оборонної співпраці?

Війна в Україні вже продемонструвала, що безпеці Європи загрожує не тільки Росія, але й Китай із розвиненими технологіями, іранські дрони, солдати Північної Кореї. У протистоянні із цим альянсом Україні та європейським країнам потрібно будувати спільні оборонні спроможності, які грунтуються на українському бойовому досвіді.

Однак, існуючі формати співпраці не призводять до системних довгострокових контрактів в оборонній сфері, а європейським партнерам бракує інституційних механізмів для інтеграції воєнного досвіду України, здатності до інновацій та швидкої адаптації технологій у свої військові стратегії, які б відповідали сучасним загрозам.

Експерти UAFP разом з партнерами та міністерством оборони Латвії працюють над концепцію співпраці, яка має посилити координацію військових, урядів та оборонних компаній для створення спільного виробництва, системи тренувань і тестування технології, їхньої адаптації під умови сучасного бою та масштабування. Така модель передбачає співпрацю з конкретними європейськими країнами східного флангу НАТО, зокрема із Латвією.

Співпраця UAFP та Міноборони Латвії закріплена відповідним меморандумом, підписаним під час Українсько-латвійського оборонного форуму 23 березня. На цьому заході, до організації якого також долучалась UAFP, обговорювали спільні для України та Латвії безпекові виклики та як побудувати спільну стратегію реагування на загрози. 

Довгострокове планування в оборонному секторі визначає, якими мають бути закупівлі, контракти та взаємодія із оборонною промисловістю. Оборонна стратегія – це основа, яка має дати розуміння представникам індустрії, що насправді потрібно на полі бою
Ольга Хорошилова
Координаторка сектору UAFP «Оборонна індустрія»

Про що говорили учасники Українсько-Латвійського оборонного форуму

Українсько-латвійський оборонний форум фактично зафіксував головне: європейська система безпеки не може будуватися ефективно без українського бойового досвіду.  Але цей досвід потрібно правильно перекласти в спільні рішення, виробництво і архітектуру сил. 

На цьому і має грунтуватися нова модель співпраці. Адже, за словами Ольги Хорошилової, поле бою на східному кордоні України вже визначає, як європейські країни бачитимуть війну майбутнього і як промисловість може допомогти побудувати обороноздатність.

В центрі цієї нової логіки – зміна самого поля бою. Керівник R&D бригади «Немезіс» Олександр «Балістика» окреслює базовий виклик для України як розширення kill-зони на лінії зіткнення. Йдеться про здатність уражати ворога на більшій дистанції, насамперед за рахунок дронів.

З ним погоджується Модріс Кайріш, представник Латвійського центру компетенцій у сфері автономних систем Національних збройних сил Латвії: саме дальність і масовість застосування безпілотників визначають ефективність сучасної війни. І у цій логіці важливо не лише бити далі, але й робити це дешевше. Тому паралельним завданням стає здешевлення антидронових засобів і систем боротьби з «шахедами». Масштаб проблеми вже зараз є індустріальним: за словами Марії Лемберг, членкині наглядової ради ГО «Аеророзвідка», Україна щомісяця збиває близько 8 тисяч дронів.

Ця трансформація змінює не окремі інструменти, а всю військову архітектуру.

Денис Канін, директор Асоціації морських дронів, пояснює це на прикладі моря: безекіпажні системи вже дозволяють Україні захищати узбережжя і підтримувати роботу «зернового коридору», що змушує переосмислити роль класичного флоту. Йдеться про поєднання традиційних платформ і дронів у єдину систему. 

Та сама логіка працює і на суші. Старший аналітик Офісу реформ Міноборони України Станіслав Бойко підкреслює, що «війна дронів» – це перш за все про зміну способу ведення війни і необхідність інтегрувати нові технології в існуючу систему оборони.

З огляду на асиметрію ресурсів і готовність Росії до масових втрат, європейські країни мають робити ставку на роботизацію своїх армій. І тут український досвід вже є практичною базою.

Наступний рівень – це ефективність і масштаб. Майбутнє, за словами Олександра «Балістики», за автономізацією дронів: оператор має лише запускати систему, а не керувати нею в реальному часі. Це напряму пов’язано з ресурсами. Україна витрачає значні зусилля на підготовку операторів, і, як наголошує консультант фонду «Повернись живим» Тарас Тимочко, питання полягає в тому, як цю модель оптимізувати. 

Відповідь частково лежить у навчанні: добре оснащені тренувальні центри вже стали критично важливими для підготовки військових, і їх потрібно масштабувати, включаючи спільні тренування українців і партнерів.

Але технології і навчання не працюють без індустріальної бази. Саме тому Модріс Кайріш говорить про необхідність масштабування виробництва озброєння у кооперації з країнами ЄС. Ключовий зсув в цій сфері має відбуватися за такою логікою: від продажу окремих продуктів до пропозиції комплексних рішень, зокрема, пакетів технологій і засобів, які працюють разом на полі бою. 

Водночас така співпраця стикається зі структурними ризиками. Один із них – залежність від китайських компонентів, яку Тарас Тимочко називає стратегічною вразливістю. Вирішення цього питання стає не просто економічним, а безпековим пріоритетом для всієї Європи.

Зрештою, обороноздатність – це не лише про зброю. Марія Лемберг наголошує, що критичним фактором є здатність до кооперації та координації. Саме вона визначає, чи перетворюються технології і досвід на реальну силу. І це ж ставить перед виробниками фундаментальне питання: вони будують бізнес чи посилюють обороноздатність країни. 

Від відповіді залежить стратегія, а також і те, чи зможе Україна разом із європейськими партнерами побудувати спільну систему оборони, яка базується на інтегрованих рішеннях, спільному виробництві і синхронізованому застосуванні на полі бою.