Україна виробляє більше зброї, ніж використовує, але надлишок не експортує. Які бюрократичні та геополітичні пастки блокують цей процес і яку роль у цьому відіграє інтелектуальна власність, розповіла в етері UAFP Live Тетяна Ніколаєнко, членкиня Громадської ради при Міністерстві оборони України та стратегічна експертка з оборони в Ukraine Facility Platform.

Що потрібно, щоб Україна перейшла з розряду «країни-полігона» у розряд рівноправного партнера з оборонних питань – читайте далі.

Чому Україні потрібен експорт зброї

Оборонні асоціації обстоюють позицію, що Україні потрібен ширший експорт зброї. Російсько-українська війна стрімко змінюється: те, що було актуальним ще донедавна, вже застаріло і не використовується. Особливо від цього страждають компанії, які виробляли тільки один продукт, і тепер він став мертвим вантажем.

Торік виробничі спроможності українського оборонного сектору сягнули $35 млрд, а замовлень було лише на $12 млрд, сказав Радник президента зі стратегічних питань Олександр Камишін в інтерв’ю Forbes Ukraine.

Також експорт дозволив би виробникам дронів вийти на певні обсяги виробництва для інших країн і заробляти на цьому гроші. Це стало особливо привабливо після початку війни США та Ізраїлю проти Ірану.

Чому дрони не виробляють «на склад»? Військовослужбовці в Україні централізовано закуповують озброєння через Агенцію оборонних закупівель. Також бригади напряму купують те, що їм потрібно – і цей трек значно ефективніший. Росія швидко адаптується до змін на полі бою, тому українським військовослужбовцям потрібно постійно модифікувати придбані дрони. Якщо цього не робити – за місяць вони будуть непридатні для використання.

Тож в Україні є:

  • компанії, які виробили озброєння, що лежить на складі – і вони хочуть його експортувати.
  • компанії, які прагнуть нарощувати виробничі потужності під експорт.
  • підприємтсва, які отримали державне замовлення і їм цього достатньо, тому вони не зацікавлені в експорті.

Парадокс експорту під час війни

Питання експорту зброї під час війни – суперечливе: Україна як держава-виробник сама постійно потребує оборонної продукції. Хоча ще в ніч перед повномасштабним вторгненням українські «Руслани» злітали, щоб доставити танки до Малайзії. З початком великої війни в хід пішли всі запаси — Україна не випустила навіть те, що вже було оплачене замовниками.

Проте формально експорт досі можливий. Виробник має звернутися до комісії експортного контролю за ліцензією, втім вдалих кейсів одиниці.

Одиничний позитивний приклад

Для виробництва українських дронів-перехоплювачів у Великій Британії Octopus потрібна була експортна ліцензія. Завдяки цьому вдалося масштабувати виробництво за кордоном. Історія Octopus – напевно, єдиний приклад грамотної стратегії, вважає Ніколаєнко.

Є пропозиції спочатку створювати спільне підприємство і заключати контракти, а потім отримувати експортну ліцензію – але на практиці це не працює. Зі свого боку, Міністерство оборони України ніколи не підпише контракт із постачальником озброєння з іншої країни, що не має експортної ліцензії.

Асоціації зброярів вважають, що обов’язок отримувати експортну ліцензію – це штучне обмеження, яке заважає виробляти оборонну продукцію для інших країн. Бо є група людей у службі експортного контролю із правом вирішувати, кому давати дозвіл, а кому – ні.

Чому Україна не запускає масштабний експорт

Підхід Міноборони – якщо компанія вже виробляє більше продукції, ніж потрібно, або має потужності для цього – міністерство дозволятиме експорт. Але наступне питання – до яких країн можливий експорт оборонної продукції або товарів подвійного призначення (електроніка, двигуни)? Коли йдеться про Близький Схід, країни в Африці і Південній Америці – у МЗС і СБУ виникає застереження, що зброя може потрапити до терористичних угруповань чи навіть до Росії. Враховуючи це, Україні як державі простіше перестрахуватися, ніж спричинити міжнародний скандал.

Щодо експорту до Європи – завжди залишається питання, хто володітиме інтелектуальною власністю і зрештою буде його продавати. Лідери країн Європи вважали, що російсько-українська війна – остання в регіоні, тому ніхто не думав над тим, як організувати і масштабувати спільне виробництво, щоб це було взаємовигідно.

Що Україна може продавати партнерам

Україна має унікальний досвід не тільки ведення війни, а й аналізу даних. Це знання про те, як працює система дронів, РЕБів, зв’язок, бази даних. Все це створює «математику війни», про яку говорить міністр оборони Михайло Федоров. Треба пропагувати консультаційні послуги України з цих питань, щоб вивести її зі статусу «країна-полігон».

Україні потрібні більш складні моделі співпраці з іноземними партнерами. Позиція США у міжнародних стосунках щодо безпекових питань і загалом нестабільність у світі дає можливість Україні стати рівним партнером для інших країн, які готові будувати глибші партнерства, ніж просто спільні підприємства.

Зараз є вікно можливостей для перебудови оборонних союзів. Варто починати з міждержавних угод, що фіксують спільне бачення цінностей і загроз, а також зацікавленість у співпраці. Наступний крок – оцінка спроможностей і потреб кожної сторони. Вже на цьому грунті варто будувати співпрацю військовослужбовців та оборонних компаній. Роль громадських організацій у цьому процесі – стати майданчиками для обговорення концепцій; збирати докупи представників влади, бізнесу і військовослужбовців з різних країн. Завдяки цьому можна запускати глобальні зміни.