EN 
Мирні перемовини навколо України хоч і виглядають як політична гра задля президента США Дональда Трампа, залишають віру у ймовірність зупинки гарячої фази повномасштабної війни. Європа ніби прокидається після Давоса й Мюнхена, вчиться жити без звичної трансатлантичної опори, але досі не має ясної стратегії та лідерства. Які внутрішні провали роблять для України ризикованою і наступну зиму, і рух до ЄС? Розповіла Лана Зеркаль, член координаційної ради Ukraine Facility Platform, в інтерв’ю на каналі «Є питання».
Імітація для Трампа. Мирні переговори як інтелектуальна вправа
Мирні переговори скоріше нагадують велику імітацію. Але Україна не може інакше, ми маємо підтримувати динаміку, яку задав президент США Дональд Трамп. Зрештою, для росіян це також вправа, до якої вони вдаються, щоб не втратити прихильність Трампа. З позитивного – росіянам довелося летіти в Європу протягом дев’яти годин. Це означає, що їх ніде не приймають.
Для нас важливо, що до перемовин залучені союзники України: Європа сприймає цей процес як частину власного порядку денного. Їм не байдужий результат, адже ми в одному човні.
Поява Володимира Мединського, який очолив російську делегацію, – знак, що нічого не змінилося. Позицію росіян можна зрушити тільки дуже жорсткими засобами, на які Трамп не готовий.
Цієї зими президент Росії Володимир Путін знищував енергетичну систему України під час найсуворіших морозів – а у відповідь отримав безкарність. Це виглядає як картбланш для інших його дій. Бо Путін продовжує порушувати усі допустимі межі, а європейці досі хвилюються, як він відреагує, якщо надати Україні Тауруси.
Європа вчиться жити без США
Карколомним був Давос і все, що відбувалося напередодні: претензії Трампа на Гренландію і реакція Європи сформували дискурс на цей рік. Єдність європейських країн з цього питання була несподіваною для Трампа, який все ж дав задню. Європейці діяли спокійно і послідовно: продовжили позбавлятися залежності від США і будувати внутрішні союзи, щоб посилити власну стійкість і спроможність жити без Сполучених Штатів.
Мюнхен став більш концентрованим продовженням Давоса. Здивували оплески словам Марко Рубіо, адже він лише повторив все те, що озвучив Джей Ді Венс рік тому: національні інтереси вищі за правила і верховенство права, кліматична адженда – зло. Проте з його промови стало зрозуміло, яка стратегія у Сполучених Штатів.
Натомість жоден виступ європейців не сформував уявлення про стратегію Європи: як вони збираються жити в умовах відсутності трансатлантичної єдності? Також не зрозуміло, хто буде вести Європу у майбутнє. Президент Франції Емманюель Макрон – фігура минулого. Позиція канцлера Німеччини Фрідріха Мерца не така сильна, щоб скеровувати всю Європу, хоча Німеччина продовжує бути основним донором європейського бюджету.
Шлях до єдності: чи зможе ЄС об’єднатися під тиском викликів
2026 рік покаже, чи здатна Європа впровадити сильні і життєздатні внутрішні союзи. Поки що частки у фінансуванні союзу важливіші за політичну єдність, натомість виклики критично вимагають об’єднання.
Захід стоїть перед необхідністю переосмислити, як працюють Європейський Союз і Європейська комісія. Сьогодні це велика забюрократизована махіна, що не дає набирати швидкість. А щоб прискоритися, доведеться скинути баласт регулювань і бар’єрів, які роками нарощувалися для захисту внутрішніх ринків. Це стне викликом, але саме він може відкрити для європейських економік можливість конкурувати і зі Сполученими Штатами, і з Китаєм.
Країни ЄС вже суттєво пришвидшуються: раніше на рівні послів було максимум дві зустрічі на тиждень, зараз – щодня. Усі торговельні угоди укладають англійською, без перекладу 27 мовами. Рішення приймають у Брюсселі без нескінченних консультацій.
Попри такі зусилля, Європі буде непросто визначитися з політикою щодо інших торговельних партнерів. Китай за минулий рік на 20% наростив експорт у Європу і фактично захоплює автомобільний ринок, особливо електрокарів, і ніхто не може конкурувати з ними по ціні.
ЄС змушений диверсифікувати ринки і зменшувати захисні бар’єри: після 20 років переговорів вийшли на угоду з Індією. Залишається ще Латинська Америка та інші регіони.
Україна в ЄС до 27-го року – це для тих, хто не розуміє, що таке вступ до Євросоюзу. Це не тільки про закони, це про зміну парадигми: як працює держава як інституція – суди, правоохоронці, регулятори, адміністративні рішення. За нинішньої системи ми не зможемо вижити в ЄС, навіть якщо механічно перенесемо норми ЄС до українського законодавства.
Ми досі думаємо, що зможемо жити без правил, з корупцією – і зайти в Євросоюз. Так точно не вийде. Парламент майже не голосує адаптаційні зміни, а незалежність органів часто сприймається як зовнішнє управління. Але вступ до ЄС – це і є свідоме обмеження ручного керування, яке реально зменшує можливості для корупції.
Не корупція, а зрада: ціна бездіяльності в енергетиці
«Міндічгейт» – це дрібна частина величезного айсберга, який ховається під водою. Я сама пішла з Міністерства закордонних справ у грудні 2019 року, бо розуміла, що не зможу зсередини впливати на формування політики.
За чотири місяці на посаді радниці екс-міністра енергетики Германа Галущенка стало ясно, що його діяльність – це фарс. Він нібито був налаштований на реформи, встановлення ринкових підходів на ринку електроенергії. Але зміни статуту Укренерго, намагання проштовхнути своїх людей у правління свідчили, що це роблять не для реформ, а для того, щоб сісти на потоки. Потім скасували ринок газу. Стало ясно, що ніхто не збирається працювати за правилами, єдина мета – наживатися на енергетичній галузі, прикриваючись гаслами.
Водночас я вдячна, що була частиною команди Укренерго, яка займалася об’єднанням енергосистем України і Європи.
Зараз найгірше те, що ми майже нічого не робимо для посилення і децентралізації енергосистеми України. Донорське обладнання потужністю майже 1 ГВт стоїть під парканами, бо його підключенням ніхто не займався, натомість розповідаючи про побудову нових атомних енергоблоків.
Дивно, що діяльність фігурантів «Міндічгейта» досі розглядається як корупція, а не державна зрада. Я вважаю, що вони не менш винні у катастрофічній ситуації в енергетиці України, ніж росіяни.
Чи впевнені ми, що цього року підготовка до зими буде інакшою? Ні. Бо вже оголошено: план проходження зими має бути готовий до кінця серпня. А коли система почне готуватися? З серпня вже нічого не змінити.
