ЄС щороку імпортує 75% високобілкових культур і має понад 60% незакритих потреб у рослинних протеїнах. А Україна вирощує сою, ріпак і горох – але переважно вивозить їх сировиною, віддаючи додану вартість переробникам за кордоном. Розвиток переробки буде вигідним і Україні, і Європі, наголошує Оксана Осьмачко, стратегічна експертка з агропромисловості та біорізноманіття Ukraine Facility Platform у свіжому випуску подкасту «Розкажіть мені | UAFP».

Масштаб експортної кризи

В Україні чотири з п'яти полів засівають на експорт – вдома лишається лише 20% врожаю. Кожен п'ятий українець задіяний в агросекторі, а 56% усього експорту країни – це агропродовольча продукція. Тож коли Росія б'є по портах Великої Одеси, через які йде 84% агроекспорту, вона б'є по валютній виручці держави і по багатьом родинам. Але це не тільки внутрішнє питання.

Україна годує понад 400 млн людей у всьому світі, включно з мешканцями країн Африки та Азії.

Український фермер вже стикався з подібними викликами у 2022 році, коли Росія почала велику війну з Україною і заблокувала її чорноморські порти. Тоді міжнародні партнери постачали українським фермерам спеціальні рукави для зберігання зерна на полях. Це дуже вплинуло на елеваторний бізнес і напрямок складської логістики, бо з’ясувалося, що так зберігати зерно дешевше, а логістика стає більш прогнозованою.

Зараз усі знову шукають зернові рукави та зерносховища, щоб підготуватися до нового врожаю.

Тим часом у Європі цьогорічна посуха знизила врожаї зернових, втрати можуть сягнути близько €2 млрд. Закрити цю нестачу могли б Україна або Бразилія – але Україна ближче і здатна зробити це швидше. Тому у короткостроковій перспективі країнам ЄС може допомогти контрактування продукції українських виробників. Зі свого боку, Україна вже подала офіційне звернення щодо безквотового режиму на певний період. Це могло б допомогти європейським учасникам ринку уникнути підвищення цін, що б’є по споживачам, а  українським аграріям – збути зернові.

Україна може вбудуватися у європейські ланцюги постачання рослинних протеїнів

Україні варто переходити від принципу «гасіння пожеж» до середньострокових рішень. Щоб системно змінити ситуацію, варто разом з європейськими партнерами відкривати підприємства з переробки сировини, наголошує Осьмачко. Результатом могла б стати взаємна вигода.

Пшениця – не дуже перспективна ніша, бо в Україні в основному вирощують м’які сорти, які не підходять для виробництва пасти. Справжній потенціал – в іншому секторі.

Європа має понад 60% незакритих потреб у рослинних протеїнах. Йдеться про високобілкові культури, кормову базу для тварин – продукти переробки сої, ріпаку, гороху. Саме їх переробка на соєвий шрот, олію, жмих, лізин чи амінокислоти з одного боку дасть Україні додану вартість, з іншого – закриє потребу Європи у необхідних товарах.

Євросоюз опублікував протеїнову стратегію, у якому Україна – стратегічний партнер, який міг би постачати рослинні протеїни для потреб Євросоюзу.

Україна вже має базу для переробки – минулоріч врожай сої був близько 6 млн тон. Чим глибша переробка – тим менші обсяги товару треба буде експортувати, що спростить логістику. Наприклад, з тони сої можна виробити 350-390 кг сирого протеїну. А сирий протеїн можна далі переробляти у ізоляти та низку інших товарів.

Ключовий виклик для українського фермера – перестати мислити однорічним циклом – посіяв-зібрав-продав, а планувати на 3–5, а то й на 10 років уперед, відштовхуючись від того, що потрібно покупцю і який обсяг ринку. Також треба бути готовим сертифікувати поля і виробництво. Водночас європейський ринок пропонує високі премії для тих, хто виконав їхні вимоги.

Саме зараз – найкращий момент для того, щоб спланувати наступні кілька років, залучивши до співпраці європейських партнерів. Найкращий спосіб втілити такі можливості – будувати горизонтальні зв’язки на усіх рівнях.