Мобілізація трансатлантичної підтримки України, яку очолювали США, тепер в минулому – у ключовій ролі опинилася Європа. Найкращий для неї варіант – надати Україні засоби, необхідні для забезпечення суверенітету, незалежності, безпеки та міжнародно визнаної територіальної цілісності. Для Європи це морально, фінансово, військово й стратегічно незрівнянно краще, ніж розширення війни внаслідок «брудної угоди» або як результат російської перемоги на фронті.

Такого висновку дійшов у своїй аналітичній записці для Ukraine Facility Platform під назвою «Геополітичні сценарії на 2026 рік» Франсуа Ейсбур,  провідний французький аналітик у сфері безпеки та оборони, спеціальний радник Fondation pour la Recherche Stratégique.

Оборона України та оборона Європи мають доповнювати та підсилювати одна одну. Нездатність підтримати Україну підсилюватиме російські амбіції коштом Європи. А очевидно недостатня підготовка до оборони Європи загалом піде поруч із провалом Європи в захисті України, переконаний Ейсбур.

Ситуацію погіршує те, що мобілізація трансатлантичної підтримки України, очолювана США, залишилася у минулому. США більше не надають матеріально-технічної допомоги, хоча й продовжують забезпечувати підтримку C4ISR (комплекс систем управління, розвідки й координації), і більше не очолюють те, що раніше називали «групою Рамштайн».

За цих обставин Європі потрібно одночасно готуватися до кожного з можливих сценаріїв розвитку російсько-української війни:

  • Росія продовжує робити те, що й робила, сподіваючись, що зможе досягти успіху на четвертому році війни.

Щоб замінити американську підтримку України, європейські учасники групи «Рамштайн» (плюс Канада) мали б подвоїти свій внесок до приблизно 60 млрд доларів на рік, включно із закупівлею американського озброєння, такого як Patriot. Просте продовження «як було» може виявитися недостатнім, аби втримати оборону: обачним кроком може бути наближення до 100 млрд доларів щорічно.

Гроші не мають бути перешкодою. На додачу до національних зобов’язань і програм ЄС (зокрема SAFE), слід зважати, що Euroclear у Брюсселі зберігає близько 250 млрд євро заморожених активів російського центробанку.

Загальні потреби європейської оборони має забезпечити зобов’язання НАТО підняти оборонні видатки до 3,5% ВВП. Визначеними пріоритетами мають бути багаторівнева ППО, звичайні засоби глибокого ураження, космічні спроможності, інструменти C4ISR, пришвидшені цикли розробки та масштабування оборонних закупівель.

  • Росія перевизначає термін «перемога» у більш обмежених рамках трампівського посередництва.

Наслідки для безпеки й оборони від угоди, укладеної під егідою США, доведеться нести європейцям спільно з повоєнною владою в Києві. Отже, Європа має ще більше підстав прискорювати й нарощувати постачання Україні озброєнь та розвідданих.

Навіть малоймовірний сценарій розгортання сил ЄС в Україні для стримування Росії був би менш фінансово й військово обтяжливим, ніж ситуація, у якій Європі довелося б мати справу з підкореною Україною та російськими військами, розміщеними вздовж кордонів Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини та Польщі.

Незадовільний і погано керований «сценарій угоди», на відміну від продовження «як було», здатен у більш-менш короткі строки відчинити двері для російської ескалації, «Flucht nach Vorn».

  • Російська ескалація або «Flucht nach Vorn», що характеризується тотальною мобілізацією суспільства, нарощуванням оборонних закупівель та більш агресивними операціями проти Європи.

Вражаюча слабкість, яку продемонструвала ППО НАТО перед російськими дронами, – передвісник російських спроб створити такий «новий стандарт» у європейському просторі НАТО.

Сценарій одночасної горизонтальної та вертикальної ескалації ставить під загрозу майбутнє всієї європейської безпеки, а також майбутнє трансатлантичних відносин. Цей сценарій може розгорнутися ще до кінця десятиліття. Це має означати планування в горизонті цього десятиріччя. Окрема європейська проблема полягає в тому, що пріоритетні програми надто часто прив’язані до горизонту планування 2040+, не маючи при цьому безпосередньої релевантності до нинішньої загрози.

З огляду на безпрецедентний досвід України в надшвидких циклах розробки та її цінний досвід ведення війни, Європа та Україна мають підстави дедалі більше інтегрувати свої оборонні індустрії.

Підсумовуючи: для європейських членів НАТО (плюс Канада) та ЄС війна Росії проти України і її амбіції європейського масштабу (проєкти «договорів» 2021 року) є центром стратегічної й військової гравітації – саме російська загроза тепер визначає параметри військових зусиль і формує стратегічні пріоритети.

Викликом, як для НАТО, так і для ЄС, буде здатність приймати доречні й своєчасні стратегічні та військові рішення в умовах спільноти, яка позбавлена чітко визначеного лідера на кшталт традиційного американського.

Варто враховувати ризик, що в ескалаційному російському сценарії США можуть вирішити «піти в СЗЧ». У такому разі європейцям, можливо, доведеться рахуватися з перспективою, що США будуть готові скоротити або припинити співпрацю з Україною у сфері C4ISR або в межах НАТО, а також із відмовою США схвалювати передачу Україні американської зброї, закупленої Європою.

Посилення французького та британського ядерного стримування європейським виміром могло б стати важливим доповненням до програми ядерного розподілу НАТО, яка передбачає розміщення американської ядерної зброї в Європі та її використання повітряними силами Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії й Нідерландів. За наявності політичної та стратегічної волі це може бути реалізовано досить швидко, що продемонструвало цьогорічне повернення Великої Британії до участі в ядерному розподілі НАТО.

Завантажити